Previous Entry Share Next Entry
мрії без права на життя
debauchery_666
BCLUr0w10M0
Все буде добре, колись, мабуть. Дні йдуть за днями, ти навіть не помічаєш того, сидиш в кімнаті один, ходиш по вулиці, все сіре, так, ніби світ втратив свою яскравість. Пізнання того, що можливо кохання всього твого життя за кількома дверима, за кількома метрами від тебе, просто нестерпне, коли кожен стук в двері викликає в тобі надію на те, що це прийшла вона. Але це тільки вершина айсбергу, пізнання того, що ви вже ніколи не будете разом, по тій простій причині що тебе більше не кохають, не дивляться тобі в очі та не бачать там себе, ще більш нестерпне. А тобі так хочеться обняти і більше не відпустити, щоб світ навколо вас застиг хоча б на мить. Але казок не буває, є срана реальність і її потрібно брати до уваги, коли починаєш замріюватись про ваш будиночок на краю міста зі білим маленьким парканчиком за яким ростуть квіти, які вона обрала та ростила, про те, як ти будеш бігти з роботи втомлений та щасливий що побачиш та поцілуєш її, що вона запитає як день пройшов, ти розповіси як тебе дістала робота та який ти щасливий що прийшов туди, де тебе чекає щастя. А коли на дворі стане геть темно, ви підете до вашого ліжка та будете кохати одне одного до нестями. Все це наївні мрії наївного мене. Щоб їх втілити не допоможе навіть машина часу, ніщо не допоможе, а так хочеться. Все що лишається, це рухатись далі, але як можна рухатись далі, якщо ти весь час дивишся назад та чекаєш, чекаєш того, що пройшло, але не в тебе. А коли навіть ти почав рухатись далі, такий слабкий та нікчемний, хто підтримає та вкаже шлях в тумані життя. Друзі, я дожив того часу, коли більшість друзів або завели сім'ю, або сидять на роботах. В кожного своє життя, а надокучати кожному з них мені вже надоїло, та і їм теж. Тоді як самому знайти той вихід, куди йти і як бути. На ці питання в мене поки немає відповідей. Якщо знайду, маяк який вкаже шлях, повідомлю.

?

Log in

No account? Create an account